16 липня 1990 року Україна впевнено заявила світові про себе – як про державу, що має волю, гідність і прагнення до свободи. Того дня Верховна Рада ухвалила Декларацію про державний суверенітет України – документ, який став початком нового відліку нашої історії. У ньому не просто задекларували право на самостійність – у ньому народилася надія мільйонів, сформульована юридичною мовою.
Вже за рік після цього доленосного рішення, 24 серпня 1991 року, Україна проголосила незалежність. Декларація стала її логічним і політичним фундаментом. Те, що здавалося мрією – стало реальністю.
Відтоді минуло 35 років – і за цей час ми не раз доводили, що гідні бути вільними. Сьогодні, коли ворог знову намагається зламати нашу волю, ми як ніколи розуміємо: суверенітет – це не просто політична норма. Це – про щоденну рішучість, про мову й культуру, які ми захищаємо, про свободу вибору, яку ми здобули і будемо відстоювати до кінця.
Цей день – не лише про документи чи історичні факти. Це про кожного з нас. І перш за все – це про тих, хто сьогодні на передовій оберігає найцінніше – наше право бути господарями на своїй землі. Пишаємося і надихаємося їхньою стійкістю.
Пам’ятаємо тих, хто вже не повернеться, але чиї імена назавжди вписано в історію державотворення.
Цього дня хочеться сказати просто і щиро: Україна – це вибір, зроблений серцем. Це спільна справа, яку ми продовжуємо щодня. Ми сильні своєю єдністю, своєю пам’яттю і своєю вірою.
Слава Україні!