Кожного третього четверга травня українці по всьому світу одягають вишиванку – не просто сорочку, а символ нашої національної ідентичності, єдності, історичної пам’яті та любові до рідної землі.

Мистецтво вишивки живе в українських родинах з давніх-давен. Його передають із покоління в покоління, як найціннішу спадщину. Кожна сорочка зберігає пам’ять про рід, зв’язок із предками, побажання добра і захисту. Вишиванка є оберегом, талісманом, прикрасою, а її орнаменти – мовою, якою родини розповідають про свою любов, тривоги й надії.

Полісся промовляє своєю мудрою геометрією. Барвисте Поділля співає у кольорах щедрої ниви. Гірська міць Карпат виткана у стрімких лініях. Сонячна Херсонщина зігріває теплими орнаментами. Полтавщина вражає витонченістю білої вишивки, де кожен стібок – мов шепіт традиції. А стримані барви Слобожанщини несуть глибину спокою й гідності. Кожен візерунок говорить по-своєму, але разом ми звучимо, як один натхненний хор. З шаною згадуємо вишивку киримли. Мистецтво орнеку додає до нашої культури східну витонченість і силу кримської душі, підкреслюючи нашу спільну спадщину в її різноманітності.

Вишиванка – це міст між поколіннями, містами, континентами, нитка, що єднає серця. Від Львова до Торонто, від Чернігова до Бахчисарая – ми разом.

Попри багатовікові утиски, заборони, закріпачення, розстріли та голодомори, українська культура вижила і збереглася. Вишиванка стала тихим, але впертим знаком спротиву – її носили навіть тоді, коли за це могли покарати. Вона пройшла крізь табори, етапи, заслання, «підвали», щоби стати символом нашої гідності й незламності.

Сьогодні ми вдягаємо вишиванки завдяки тим, хто тримає небо над Україною. Наші воїни захищають не лише землю – вони оберігають право залишатися українцями. Дякуємо їм за кожну можливість вільно та гордо одягати національне вбрання.

День вишиванки – це свято нескорених. У кожному стібкові – віра, у кожному кольорі – надія. Ми живі, ми сильні, ми – Україна.

Зі святом! Нехай вишиванка буде нашим щитом, нашою пам’яттю і нашою радістю.